Завершення календарного року завжди супроводжується підсумками прожитого періоду життя окремою людиною, суспільством, державою.
У 2011 році, внаслідок розвинутої комунікаційно-інформаційної сітки, ми спостерігали за стихійними лихами, що потрясали планету; локальними війнами, що буквально підірвали громадянський мир в державах Близького Сходу і Північної Африки; безконечні судові процеси за кордоном і в Україні. Величезні хвилі негативу раз по раз накривали нас з телевізійних екранів, накладаючись на соціальні негаразди в українському суспільстві, в свою чергу провокуючи соціальні страйки і маніфестації. Складалося враження, що який демонічний режисер крок за кроком намагався втягнути Україну і її народ у постановку трагедії, що називалася «кінець світу, прогнозований древніми жрецями майя»…
Та, на щастя, на нашій благословенній землі вдалося зберегти громадянський мир, встояти на центристських позиціях в питаннях європейської і євроазійської інтеграції… І, найголовніше, зберегти в своїх душах любов до рідної землі, повагу до своїх батьків, відчуття обов’язку і небайдужості за долю своїх дітей. Цим ми відрізняємося від інших народів і кожною клітиною своєї душі незгодні з тими, хто нав’язує нам чуженецькі цінності, проповідує культ грошей, насильства, незгоди, заздрощів, закликає до братовбивчої громадянської війни і неспокою. Такі заклики ніби й караються законом, але у «кликуна» депутатська недоторканість то й заклик «узяти вила» не підлягає законодавчому переслідуванню, бо то вже «політичний мотив»…
Єдине, що нас усіх єднає – це втома від брехні і малювання нових проривів, реформ і реформочок. А може, час зупинитись і відшукати ту єдину гармонію розуму і серця, яка дасть нам можливість творити: творити потужну економіку, творити нові технології, творити освітні програми для наших дітей і онуків, творити такі реформи, щоб наші батьки не вмивалися сльозами розчарувань і прикрість не роз’їдала їх душі, коли вони рахують свою пенсію. І не в тому проблема, що вона є такою якою є. А проблема в тому, що на ці гроші практично дуже важко прожити, тобто їх реальна вартість набагато нижча прожиткового мінімуму. Ми – громадяни держави, не можемо собі дозволити багатьох благ не тому, що мало заробляємо. Живемо ми бідно, бо наші гроші не підтверджені золотим запасом казни, є віртуальними і нереальними.
Кожен уряд, який приходить до влади, в кінці своєї каденції впирається лобом в стіну, бо не можна з кишені дістати більше, ніж туди поклали податки. Не можна безконечно обдирати працюючих, бо врешті–решт має прийти розуміння, що краще пильнувати і годувати корову, яка дає кожен день сім літрів молока, ніж її зарізати, з’їсти м'ясо, а молока назавтра не буде взагалі…
І ще одне тривожить… Цього року у нас чергові вибори. І не так важливо, кого обираємо і куди. Знаємо наперед, що знову нам будуть брехати і святі, і грішні, і нинішні, і вчорашні, одягаючи на себе вінки великомучеників і білі ризи праведників. Не знаю хто і як, а я не вірю. Бо одні і другі – влада, і 20 років з екранів телевізорів ми бачимо одні і ті ж обличчя – але брешуть усі. Бо якби дбали за Україну, то в першу чергу дбали б за освіту своїх дітей та онуків. Дбали б за соціальний статус вчителя, за достойну оплату його праці. Кожна людина має батька-матір і має вчителя, який не тільки вчить грамоти, а вчить жити і вижити у цьому світі. Колись Наполеон сказав: «Хто не хоче годувати свою армію, той годуватиме чужу!» А я скажу вам наступне: хто не хоче фінансувати освіту молоді власної держави, не дбає про достойну оплату тих, хто вчить молоду ґенерацію громадян держави – завтра своєї держави мати не буде. І буде знову боротись за незалежність, котру в черговий раз проциндрили. І суть тут не в відремонтованих приміщеннях і комп’ютерних класах, хоча і це є важливим кроком. А суть у громадянському і державному замовленні на тип завтрашнього громадянина України. Яким він повинен бути в морально-етичному плані, якими знаннями володіти, якою має бути внутрішня суть духу цієї майбутньої людини? В якій державі і під чиїм сонцем Ви, панове, хочете доживати свій вік?
Кінець року – це і є той час, коли треба хоч на мить уявити своє майбутнє і майбутнє своєї держави. Не давайте відповіді мені, скажіть правду собі, своєму сумлінню і… підкоректуйте свої плани і дії. Щоб було по совісті, по справедливості, в ім’я і на благо рідної землі і держави нашої України.
Веселих свят і мудрих правителів бажаю усім нам, дорогі краяни!
З нами Бог і Україна!
Завжди з Вами,
донька, сестра, мати, дружина, громадянка
Ірина Квасниця
29.12.2011 р.
м. Київ
Асоціація «Спадщина України»
