четвер, 29 грудня 2011 р.

Веселого 2012 Нового Року та світлого Різдва Христового!
Добра, Щастя, Миру та Злагоди Вам і Вашим родинам!

До столу в Свят – вечір сіда Україна,
Зібравши свій рід у честь Рождества,
Вітає колядками Божого сина –
Малого Ісуса Христа!
Даруй нам, Ісусе, і щастя, і долю,
Дай силу творити добро!
Здолати недолю, відстояти волю,
Відкинути кривду і зло!
Нехай від яскині по всій Україні
Нам сяє Різдвяна зоря!
І правдою сильні в єднанні родиннім
Небесного славим Царя!

Президент Асоціації «Спадщина України»     Ірина Квасниця

Роздуми над минулим і як жити далі…

Завершення календарного року завжди супроводжується підсумками прожитого періоду життя окремою людиною, суспільством, державою.
У 2011 році, внаслідок розвинутої комунікаційно-інформаційної сітки, ми спостерігали за стихійними лихами, що потрясали планету; локальними війнами, що буквально підірвали громадянський мир в державах Близького Сходу і Північної Африки; безконечні судові процеси за кордоном і в Україні. Величезні хвилі негативу раз по раз накривали нас з телевізійних екранів, накладаючись на соціальні негаразди в українському суспільстві, в свою чергу провокуючи соціальні страйки і маніфестації. Складалося враження, що який демонічний режисер крок за кроком намагався втягнути Україну і її народ у постановку трагедії, що називалася «кінець світу, прогнозований древніми жрецями майя»…
Та, на щастя, на нашій благословенній землі вдалося зберегти громадянський мир, встояти на центристських позиціях в питаннях європейської і євроазійської інтеграції… І, найголовніше, зберегти в своїх душах любов до рідної землі, повагу до своїх батьків, відчуття обов’язку і небайдужості за долю своїх дітей. Цим ми відрізняємося від інших народів і кожною клітиною своєї душі незгодні з тими, хто нав’язує нам чуженецькі цінності, проповідує культ грошей, насильства, незгоди, заздрощів, закликає до братовбивчої громадянської війни і неспокою. Такі заклики ніби й караються законом, але у «кликуна» депутатська недоторканість то й заклик «узяти вила» не підлягає законодавчому переслідуванню, бо то вже «політичний мотив»…
Єдине, що нас усіх єднає – це втома від брехні і малювання нових проривів, реформ і реформочок. А може, час зупинитись і відшукати ту єдину гармонію розуму і серця, яка дасть нам можливість творити: творити потужну економіку, творити нові технології, творити освітні програми для наших дітей і онуків, творити такі реформи, щоб наші батьки не вмивалися сльозами розчарувань і прикрість не роз’їдала їх душі, коли вони рахують свою пенсію. І не в тому проблема, що вона є такою якою є. А проблема в тому, що на ці гроші практично дуже важко прожити, тобто їх реальна вартість набагато нижча прожиткового мінімуму. Ми – громадяни держави, не можемо собі дозволити багатьох благ не тому, що мало заробляємо. Живемо ми бідно, бо наші гроші не підтверджені золотим запасом казни, є віртуальними і нереальними.
Кожен уряд, який приходить до влади, в кінці своєї каденції впирається лобом в стіну, бо не можна з кишені дістати більше, ніж туди поклали податки. Не можна безконечно обдирати працюючих, бо врешті–решт має прийти розуміння, що краще пильнувати і годувати корову, яка дає кожен день сім літрів молока, ніж її зарізати, з’їсти м'ясо, а молока назавтра не буде взагалі…
І ще одне тривожить… Цього року у нас чергові вибори. І не так важливо, кого обираємо і куди. Знаємо наперед, що знову нам будуть брехати і святі, і грішні, і нинішні, і вчорашні, одягаючи на себе вінки великомучеників і білі ризи праведників. Не знаю хто і як, а я не вірю. Бо одні і другі – влада, і 20 років з екранів телевізорів ми бачимо одні і ті ж обличчя – але брешуть усі. Бо якби дбали за Україну, то в першу чергу дбали б за освіту своїх дітей та онуків. Дбали б за соціальний статус вчителя, за достойну оплату його праці. Кожна людина має батька-матір і має вчителя, який не тільки вчить грамоти, а вчить жити і вижити у цьому світі. Колись Наполеон сказав: «Хто не хоче годувати свою армію, той годуватиме чужу!» А я скажу вам наступне: хто не хоче фінансувати освіту молоді власної держави, не дбає про достойну оплату тих, хто вчить молоду ґенерацію громадян держави – завтра своєї держави мати не буде. І буде знову боротись за незалежність, котру в черговий раз проциндрили. І суть тут не в відремонтованих приміщеннях і комп’ютерних класах, хоча і це є важливим кроком. А суть у громадянському і державному замовленні на тип завтрашнього громадянина України. Яким він повинен бути в морально-етичному плані, якими знаннями володіти, якою має бути внутрішня суть духу цієї майбутньої людини? В якій державі і під чиїм сонцем Ви, панове, хочете доживати свій вік?
Кінець року – це і є той час, коли треба хоч на мить уявити своє майбутнє і майбутнє своєї держави. Не давайте відповіді мені, скажіть правду собі, своєму сумлінню і… підкоректуйте свої плани і дії. Щоб було по совісті, по справедливості, в ім’я і на благо рідної землі і держави нашої України.
Веселих свят і мудрих правителів бажаю усім нам, дорогі краяни!
З нами Бог і Україна!

Завжди з Вами,
         донька, сестра, мати, дружина, громадянка
                                                                Ірина Квасниця    

29.12.2011 р.
м. Київ
Асоціація «Спадщина України»

вівторок, 23 серпня 2011 р.

ВІТАЮ З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, УКРАЇНО!

Усіх громадян України, усіх українців за кордонами нашої Батьківщини вітаю з найголовнішим святом нашої землі – Днем Незалежності.
 Ми – нащадки славного народу, що впродовж сотень літ мріяв про свою державу, боровся із загарбниками і щоденно, ціною своїх життів, наближав цей світлий день. День Незалежності – це свято із присмаком солоних сліз на губах, це щирий жаль за тими молодими життями, що могли стільки зробити доброго і світлого для своєї землі, народити і виховати своїх дітей… Але на вівтар СВОБОДИ і НЕЗАЛЕЖНОСТІ вони поклали те найдорожче, що має людина – своє життя. Не марною була їх жертва і їх боротьба. Маємо свою державу, визнану усіма державами світу. Маємо у своєму володінні багату природними і людськими ресурсами землю. Але на десь на дорогах борні розгубили ми здатність бути щасливими і жити в гармонії з собою, з іншими людьми і з Богом. Будуємо храми – але жити за Божими законами виявляється важче, ніж говорити. Маємо свободу вибору – але ті, кого ми вибрали, не чують нас і не працюють на  благо Громади. Маємо мир – але постійно шукаємо ворога у сусідові чи братові  і погрузли у судилищах. Яке ж воно Щастя і чому воно знову десь сховалось за горизонтом, як вечірнє сонце ?
Відродити гармонію у душах і суспільстві, стати господарем кожній громаді у кожному селі, містечку чи великому мегаполісі, виховувати своїх дітей добрими, світлими, грамотними, бути здоровими і щасливими я бажаю усім нам. Наша доля, наше життя, наша держава у наших руках.
З святом, дорогі співвітчизники! 
  З нами Бог і Україна!

                                                     
                                                           Ірина Квасниця
                Президент Західно – Української Асоціації
                                                     «Спадщина України»


24 серпня 2011 року

середу, 23 лютого 2011 р.

"Нова стратегія внутрішньої політики України - роздуми про майбутнє"

             Ірина Квасниця
 Президент Асоціації «Спадщина України»


         
Україна - держава – факт, який відбувся. І нам, громадянам України, незалежно від віросповідування, етнічного походження чи атеїстичних уподобань, треба налаштуватися на працю: працю над своєю освітою, працею для хліба насущного, працею для процвітання власної держави. Як тільки заходить розмова про працю – в частини населення це викликає агресію і алергію на слово «Творити». Бо творити завжди важче, ніж боротися. Можна світ і своє місце в ньому сприймати, як боротьбу. А у мирний час як бути? Аналізуючи сучасну політичну ситуацію в Україні і виправдовуючи бездіяльність, чи відвертий державний саботаж, відповім: знайти внутрішнього ворога (політичного опонента), і визначити хто винен із сусідів, тобто знайти зовнішнього ворога, і виправдати нашу нездатність навести порядок у власному домі. Це щодо боротьби…
         Але звідки народжується неприязнь, нерозуміння, невміння слухати один одного і найголовніше, немає бажання почути один одного? Одні пропонують вилучити із шкільних програм вивчення російської мови, бо вона нагадує про імперське минуле, інші пропонують писати підручники з історії України разом із сусідами: поляками, росіянами, турками, бо 600 років у нас спільної історичного співжиття. Але панове, то були не найкращі роки життя українського народу: без своєї української держави; 870 актів: заборони на друкування книжок, періодичної літератури українською мовою, 100 років заборони на початкову українську школу і т.д., а тисячі українців проданих на невольничих ринках у ХІІІ-ХУІІІ ст.? Хіба не з тих далеких часів у свідомість колонізованого українця вбито стереотип : «Українською мовою розмовляє тільки село»…чи «Тільки селюхи дотримуються традиції..» Психологію меншовартості нав’язували віками, тому маємо складну соціальну ситуацію в державі, але це є тема іншої статті. Ясно й інше, що створюючи спільні підручники, іноземні вчені будуть лити воду на свій млин, а ми знову вчитимемо дітей на  напівправді, але «правда в кожного своя», а в «нашій хаті, наша правда..».
 Настав час написати виважені, толерантні підручники, із поданням історичних подій і історичних постатей України.
Настав час впровадити у життя положення Конституції України ст.10  «Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя по всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування»
         Шановні опоненти! Не треба нічого вигадувати, а просто виконувати ті норми головного Закону України, які затверджені Верховною Радою. Підзаконні акти мають відповідати Конституції, а всі громадяни України, незалежно від соціального статусу і посади виконувати ці закони. А щодо російської мови, то впевнена, настав час поговорити відверто про статус рідної мови. Адже у кожного вона своя, бо на території України, за переписом населення 1989 року, проживає 136 національних меншин із титульною українською нацією /http://www.spadshina.com/. «Рідна мова»  і «державна мова» – це різні змістові ідеологеми, які потребують окремого роз’яснення, і ми поговоримо з вами на цю тему. Пропоную спеціалістам долучитися до цього дослідження і висвітлення на сторінках преси. Немає антагонізму, є нерозуміння і незнання.
         Настав час створити державну ідеологію, бо держава без ідеології – це країна третього світу, яка не навчилася себе поважати, не виховала повагу до Себе своїх громадян і, відповідно, ніколи не дочекається поваги від сусідів і партнерів.
Я пропоную: Нова політична доктрина внутрішньої політики України повинна називатися Доктриною консолідації .

Коротко, тезами, розглянемо історію створення філософсько-концептуальних аспектів державної ідеології України:

·        Українська національна ідея виходить із автохтонності української нації, вона охоплює різні сторони суспільного буття: державність, суверенітет, соборність. Реалізація національної ідеї постає як національний ідеал.

·        Духовною першоосновою національної ідеї повинна стати ідея інтеграції культурно-національних і загальнолюдських цінностей, так званий діалог культур, взаємодія менталітету окремих корінних народів та етносів, що живуть в Україні  ( при умові збереження  їх національної своєрідності і неповторності; гармонійного розвитку кожної особистості , дотримання свобод та релігійної толерантності).

·        Діалектика розвитку національної самосвідомості проходить декілька етапів:

перший – самоствердження через протиставлення себе іншим націям  (це відбувалося, коли українці жили у складі інших держав, як національні меншини, колонізований народ) ;

другий – усвідомлення народом необхідності розвитку рівноправних (інтеграційних) стосунків з усіма корінними народами та національними меншинами (маємо незалежну державу, є титульною нацією і нікому нічого доводити не потрібно).

Доктрина консолідації, повинна забезпечити :


1.     Реалізацію потенцій  менталітету народів України, що поверне втрачену честь та гідність самоцінності особистості;
2.     Умови для задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб;
3.     Соціальну ситуацію вільного розвитку кожної конкретної особистості, соціальної групи, національних меншин;
4.     Права громадянина, що сприяють консолідації народів України через зростання самоповаги особистості, утвердження поліетнічності культур, їх неантагоністичне суперництво, бо світова історія, її розвиток – феномен розмаїтої суперечності і множинного взаємозбагачення культур;
5.     Інтеграцію культурно-національних цінностей окремих осіб, соціальних груп, етносів і перетворення їх у відкриту систему, де розвиток свого призводить до вивчення взаємозбагачення цінностями інших культур, що розвиваються в єдиному соціально-економічному і державному просторі.

·        Напрямки реалізації Доктрини консолідації  :

1.     Культурно-духовний (утвердження у масовій свідомості думки про безумовну реальність і перспективність побудови «Нової України» як єдино можливої форми задоволення життєвих потреб кожного та інтеграції її в європейську та світову спільноту).

2.     Громадсько-політичний (встановлення повнокровного політичного життя, включаючи опозицію; суспільна угода про громадянський мир та злагоду; трансформації установок ненависті та руйнації на любов і творення; перехід від психології «лукавого раба» й безсловесного виконавця, особливо у сфері освітньо-виховних інститутів, до людини вільної, мислячої, творчої, відповідальної за свою працю та наслідки своїх дій).


3.     Соціально-комунікативний (самопізнання своєї сутності, самооцінка своїх можливостей, самовизначення себе в соціумі, само актуалізація на індивідуальному та груповому рівнях).

4.     Навчально-пізнавальний (гуманізація процесу освіти в навчально-виховних закладах: дошкільні заклади, середня школа, спеціальна професійна школа, вища школа; формування самосвідомості громадянина Нової України на ґрунті історичного культурного буття, культурних та морально-етичних цінностей, прагматичного раціоналізму і патріотизму, активної участі в розбудові своєї держави через самоствердження і самореалізацію кожної конкретної особистості, групи в соціумі).


5.     Фізично-продуктивний (створення нових робочих місць, реалізація науково - обґрунтованих програм, що сприяють навчанню, залученню та перерозподілу трудових ресурсів в межах держави , модернізація старих та створення нових галузей господарства , виходячи із потреб міжнародного розподілу праці і місця в ньому України та визначення приоритетних галузей економіки держави).

Обрати базовим приоритетним напрямком Розвиток національної освіти і виділяти  не менше 20% валового доходу держави впродовж найближчих 20 років, за прикладом Японії, і перетворити Україну на потужну освічену державу, державу новітніх технологій, математичних, природничих і гуманітарних знань.

Україна майбутнього – це потужна громадянська демократична держава, сильна самоврядуванням, просвітництвом, економікою та свідомими індивідуумами, що виробили консенсус спільного життя .